четверг, 17 апреля 2014 г.

Творча Зустріч

з Ірен Роздобудько та Ігорем Жуком в ОУНБ ім. Д.Чижевського.

На таких заходах дуже люблю все записувати, щоб потім поділитися з читачами свого блогу.

Руслана Шаманська мені написала коментар до одного з таких повідомлень: "Чудовий конспект заходу, дякую". Я вже їй писала, що чомусь згадала під час зустрічі її позитив та ентузіазм - дійсно Шампанська.

При цьому намагаюся писати менше своїх коментарів, щоб читач сам мав змогу зробити свої висновки, тому що всі ми різні і важливі моменти для мене можуть бути звичайними для іншого.

Ірен Роздобудько. Соромно зізнатися - не читала нічого. І взагалі було названо стільки імен під час зустрічі, яких я теж не знаю. Але згадала роки навчання на філологічному факультеті, коли книги читались легко і невимушено, а потім чомусь перестала і зараз чудова нагода повернутися до книги.

Про себе пані Ірен розповіла, що вона людина емоційна, часом не закінчує речення і перестрибує далі і готова до відповідати на всі запитання, але потрібно розговоритися.

До нашого міста збиралася майже рік на запрошення Олександра Ратушняка, за рекомендацією Лесі Вороніної.

Сама пані Ірен родом з Донеччини, за фахом журналіст, пише кіносценарії, вивчила українську мову і має купу побічних професій.

Народилася з олівцем в руках та балакучим язиком. Говоре до людей на розрив аорти, про те, що знаєш і переживаєш. Її зустріч з книгою була раптовою, коли попала в кімнату уставлену книгами. Подумала, що стільки людей говорить до мене, стільки людей промовляє, з ними можна посперечатися. І поштовх почути інших трансформувався, що і я щось сказати. Це і є мотивація до читання.

На днях вийшла нова книжка і повне зібрання книг російською мовою видавництва Фоліо. На російську мову переклала сама лише "Гудзик".

Книжки всі дуже прості і просто написані. "ЛСД" - ідея нашої залежності, починаючи від родини і закінчуючи політикою. Ми всі різні. Про любов і пошуки свого призначення. Сенс - знайти своє призначення, в якому буде комфортно і не брехати ні собі, ні людям.

"Якби" - щоб іти вперед. Зараз ми перед зачиненими дверима. Двері часто відчиняються назовні і лише отримавши удар по лобі ми можемо побачити свій шлях.

"12" - програмна книжка, до всього підходити творчо, бо інакше немає сенсу жити.

Не погоджуюсь на визначення жіночий роман, наприклад, згадаємо Стефана Цвейга.

Твори мають хепіенд. Астролог сказала, що мушу давти людям надію.

Пишу дитячі книжки. Одну з них розпочала писати майже сороків років тому.
Що потрібно батькам? Намагатися все переформульовувати на позитив. Запалити ліхтарики і перетворювати все на казку. Писати більше реалістичних речей для дітей. Діти набагато розумніші, ніж ми їх вважаємо. Не люблю вираз "золоте дитинство", тому що стикаєшся з брехнею, наприклад, морозиво не можна, а самі їдять. Писати для дітей потрібно.

Про Донецьк. Насправді існує три Донбаси. Перший - це ті, хто прагне знань. Другий - міфологізований тв псевдогероїзований. Необхідно розуміти, що це економічно дотаційний регіон. І умови добування вугля - дійсно на колінах. Третій - маргинальний, бандитський. Це колиска криміналу ще з 90-х років. Перегляньте фільм "Кримінальна окупація" - розслідування журналістів. Мусимо сьогодні знати це. Страх є і досі, і відчуття господаря. Слав'янськ, Краматорськ. Замічали, що життя в маленьких містечках протікає повільніше, і що потрібно було зробити, щоб так їх розкачати. Очевидно - це підбурення. Ми перебуваємо у стані війни.
Що робити? Ми наче на розкритих сторінках Біблії - все розуміємо і все бачимо. Люди набиралися знань, ставили запитання і  шукали істину. Легенда про Агасфера. Що сьогодні означає лояльність для кожного з нас.

Люблю смакувати метафори. Як смачно написано, так і собі смачно написати. Запозичити прийом - ні, в цьому дуже гонорова. Також дуже важливо для мене, як починається книжка.

Чи проголошує письменник істину? Про це краще скажуть читачі.

Чи хотілося б не видаватися, а лише писати? Нещодавно знайшла свою власну цитату "Сумнів у собі перевищує бажання друкуватися". Хотіла б взяти паузу - не можу, багато що хочеться сказати. Письменник починається з мовчання.

"Гудзик". Треба завжди висловлювати те, що плануєш. Пишу "Гудзик 2". Перший екранізовано, коли запитали, чи вмію писати сценарій, відповіла: "Так", хоча до цього нічого не знала. Порада: ніколи не відмовляйтеся, беріть за вуха і навчайтесь. Зараз викладаю сценарну майстерність. І була здійснена дитяча мрія про кіно.
Спочатку був гудзик - побачила в метро. З боку того, хто втратив, - день весь буде зіпсовано, потрібно міняти усі гудзики... З боку самого гудзика - потопчуть, змітуть на свалку... Легко загубити дрібницю, але потім ніколи його не знайти.

Літературознавці. Дуже сором'язливо ставлюся до того, що пишуть. І дуже вдячна, що за легкістю і сюжетом вбачають щось.

Живу так, як хочу. Більшість своїх книжок написала нароботі. В мене немає системи. Важливо те, що почую те, що говорять до мене мої герої.

Все говорю в книжках.

Для мене пані Ірен здалася людиною відкритою, але прихованою. Вона, як айсберг, часточку ми бачимо, про інше здогадуємося. Її дитяча невгамовність залишилася з нею у її емоційності, віри в людей та відкритому погляді на світ у її книжках.

Рекомендую прочитати відгук Творческая Встреча

Комментариев нет:

Отправить комментарий

LinkWithin

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...