Україно!

Чи знаємо ми свою історію?
Ні.
Можливо ми не бажаємо знати правду, тому що вона страшна та гірка.

У дитинстві влітку я часто відпочивала у Криму, Симеїз. І мені показали незвичний пам'ятник, де на невідомій мені мові було щось написано. Пам'ятник не так легко було знайти: він сиротливо лежав на узбіччі і лише ті, хто знав про нього, могли його показати іншим.

Часи змінилися. І вже було прокладено стежку повз цього мовчазного свідка історії. Вже було надруковано і широко обговорювали повість Анатолія Приставкіна "Ночувала хмаринка золота". І вперше я почула про депортацію народів, як внутрішній політиці Радянського Союзу.

Як боляче відбувалося повернення татарського народу на землю своїх предків. Скільки усього було пережито, але головне - було досягнуте порозуміння.

Настав час нам пізнати свою історію і якою ціною давалася перемога. Потрібно досліджувати документи, занотовувати спогади людей про події та поширювати інформацію.

Ми не знаємо правди, і лише проводячи дослідження, ми можемо побачити картину в цілому. Але завжди залишається суб'єктивна оцінка тих чи інших подій. І це потрібно враховувати кожному з нас. Мій класний керівник завжди говорив: "Вмійте читати поміж строк". Є речі, які ніколи не будуть оприлюднені.

Але пам'ятати ми повинні, як і пам'ятник на узбіччі. Це був символ скорботи за татарською сім'єю, що загинула в морі. І проходячи повз нього ми віддавали шану загиблим.

Шануймо минуле і цінуймо теперішнє. Ми - єдина Країна - УКРАЇНА!